Як мертв’як –
вони роззявили пащі від дула смерті. І гнилий сморід думок переростав у
слова, якими мої думки грали у теніс, бо не сприймаєш дурасію цього
маразму, цього ґвалтування свідомості, цього таємничого зазирання, як
через прохід, як погляд через арку в інший світ. І опущений інколи
маятник і вказівник на 20 градусів вказує на неї… і сховавшись кидаєшся
під крісла в кінотеатрі. Дивишся скільки тут струн, скільки тих тут
жіночих ніг, від яких уява вигравала свої бридкі ігрища. І заснувши від
музики серця, засинаєш від життя… і так очікуєш кохання… як слимак – в
очікуванні кохання на листку...
Немає коментарів:
Дописати коментар