Як приготувати чоловіка!? (кулінарний рецепт)

Страсбург. Галерея Сен-Оті.
      Стоїть собі чоловік погойдуючись босим. Жакетові штани підкочені шортами по-різному, шкарпетки визирали з кишені, а руки, закладені заді, перебирали пальцями зашарпаний олівець. Цей чоловік визирав картину. Глибокі очі відміряли сантиметри. Бува здалося, що він вампір мистецтва, крав душу полотна… цупив кольори і навіть з картини вчився сміятися. На це спостерігала жінка: одягнута в красу, яку доповнює мистецтво стосунків з чоловіком. Хоча її мистецтвом вони й були. Так, як вона – ніхто не міг дивитися на чоловіків. Загнана в чорне шовкове плаття собою вимальовувала тендітність. З-під келиха вина її очі дивилися на чергове мистецтво. Цокіт.
      -- Що ви бачите? – промовила до незнайомця із-за плеча, на яке падав її подих.
           -- Хм! Бачу свободу. Як завжди. А ви?
           --А я просто поля! Тут поле жита, непогані кольори. Ви напевно картинний критик?
         --Я? Хоча так тепер це називається. Що ви бачите? - запитував її не дивлячись до неї, але її очі молили до його образу, до його погляду.
           --Вас тут.
         -- Вам подобається ця картина?
           ---Так! А знаєте…
Ліда з Петін Ґроа, 25. Проживала з Мадлен Петер, зі своєю матір’ю. Ліді було 22. Красива, як завжди. Але…
       — Ма-а!
       — Що? Ну що знову мамкаєш?
              --- Мамо, я хочу кохання!
              --Чекай, зараз, – мама сунула руку до кишені – бац,  бачиш - нема в мене його. Ти така наївна, що…
             --Ти так думаєш?
           -- Ні, просто навіщо тобі його? Кохай чоловіків без нього – так легше. Ось бачиш, мені ніхто серця не розбив, тому так молодо виглядаю.
                  --Як навіщо? Ти тата мала, а кого я маю? Кому я потрібна? Щось не щастить мені.
             ---Тобі? Вчора малий Жозе з фотоапаратом вицикував тебе через вікно. Ти це знала? Все буде чікі-піки, чекай.
            --  Ні, мамо! Давай так – як порядні відьми, ми можемо  скористатися чарами.
            -- Ми? І що робитимеш?
             -- Приворожу когось.
             -- Це гріх. Краще спечи.
             -- Кого спекти?
             -- Як кого,чоловіка?!
             -- Я не їм чоловіків.
              -- Та не те! У нашій родині є старий дрогобицький рецепт – «як приготувати чоловіка».
              -- А-а!? Ти жартуєш?
              --Чому? Ось твоя бабуся, Хільда Женжик, ще в Дрогобичі це зробила, зробила дідуся.
               -- Як? Нашого дідуся?
               -- Та кажу зготовила. Ось рецепт.
Рецепт 1889р.
«Приготовлення чоловіка по-пашацьки»:
«Для тіла – борошно 40 кг., для пристрасті –італійського і чілійського перцю в пропорції 2:3, для молодості тіла і духу – зелень (базилік, кріп, петрушка, листя оцтового дерева); для кольору очей – вибрати будь-які пелюстки квітів, які треба тримати перед своїм поглядом 5 хв. і це додавати в тісто; для солодких поцілунків – карпатський майний мед; для красивого волосся – гірський тютюрник; для такої риси, як для почуття гумору, необхідне молоко, над яким мають день жартувати доки воно від жартів не скисне; для чарівної усмішки необхідно день посміхатися над водою з якої треба замісити із козячим молоком тісто. Незабудь додати родинної землі і крові по одній краплі з кожного пальця на руках, якими ти маєш замісити тісто, щоб його тілом текло життя і кров! Для творчості чоловічої – підсмаж  чорне і червоне чорнило із листям піоній і додай на третій день в піч. А далі треба шептати: «Нехай сила помага – чоловіка витворя!»…
 Застереження: «Не потрібно робити…..» ---( кому воно потрібне???) – подумала Ліда.     
               --- О майн Ґот! Я ж не Аполлона буду створювати… а хоча! Значить він буде мене любити сильно-сильно? Як добре ма! Вже хочу приступити до робити. Я завжди знала, що кулінарія це моє.
             ---- Доню, ще одне: там де треба тіста побільше, ти не жалій. І ще: намалюй чоловіка чи виріжи собі його звідкись і те спали, а попіл заміси в тісто. Зрозуміла? І дивись за часом.
Три дні  не спить Ліда. Чекає. Далі у піч ставить на 20 хв., здалося що це молодий, а далі 25, їй підходить, але 27 - як раз. Витягнула з печі. Зняла білу марлю. А з-під неї вистрибнув молодий, голий чоловік, що не успівав пролупити очей, та не зумівши ходити, забився в кут, як мале дитя. Ліктями крив обличчя і дихав  гарячим повітрям, що викіпало з грудей. Ліда осоромилася цієї ситуації, і вона навіть думала, що він мав вистрибнути з квіткою в руках і йти одразу до неї, а не тікати. Опанувавши магічною ситуацією, руки тягнулися відвести його в кімнату, але при дотику обпеклася. І лише його глибокий погляд був холодний до світу. Згодом вона збагнула, що не була готова створити чоловіка, якого треба було всьому навчити, навіть любові. А як це зробити? Тому замість вівсянки давала книжки, які він з молоком їв, з тим отримував знання.
     ….Одягнутий сидів на ліжку і споглядав вузькі тіні кімнати. Ліжко на якому сиділи джинси, в яких був він, а в ньому було прагнення свободи. Спокій тверезий, його нетверезо смикала муха, літала і сідала. Дотик. Він його чув, кожен танець мушиних лап. Темрява. Вона сиділа в ньому боячись світла. І саме світло боялося її. З кожним ковтком повітря відбивалося серце, і сухе горло наповнювалося тишею кімнати.  Звуки серця і гулу за вікном, звуки ложки, і звук кожного разу при піднятих грудей з новою порцією повітря. Сидіти хотілося нерухомо, акуратно складаючи руки дивився через вікно, на світ, який вліз в рамку вікна. Інколи цей світ зникав за фіранками, інколи хтось включав в ньому світло і кожного дня світ мінявся кольором. Око впиралося в тіні, інколи тіні впиралися в його чорне волосся скручене кожним пасмом об жіночий палець. Спрагло досліджував світ. І в такі моменти Ліда приходила і цілувала, але він не розум чому вона краде його подих повітря в поцілунку, чому свій ковток віддає йому, чому мовчить і щось робить не те, а якщо він це робить, то вона кричить, інколи б’є по обличчі, інколи удар цілує, або ж … сидить і бере долоні. Інколи їй подобалося його торкатися, і тішитись від задоволення, що кожну хвилю його тіла робили її руки, що кожен дотик, це був дотик творця, який знав усе, окрім внутрішнього світу. Шепіт в його вуха був просто шепотом, її слова були просто криками, які ґвалтували тишу його світу. Це було народження і розуміння життя. Як немовля, яке не вміє жити, але розуміє кожен жест та усмішку. День за днем він вчився. День за днем вона злилася. Злобила усе, хотіла деколи розірвати його, але не могла порвати як тканину плоть. Не могла розрізати, як хліб на кавалки.   
                -- Мамо. Як то важко виховувати чоловіка!
                 -- А ти що собі думала. Мудра жінка завжди виховує собі чоловіка. Я тобі говорила.
                 -- Та казала. Але…
      --Мати зрозуміла це «але». Тому чоловіку згодували пиріжки з книжкою. Під столом валялась посічена частина обгортки – «-утра». На ранок Ліда сяяла від щастя. Тільки чоловік кожної ночі  сидів навпроти вікна й тікав поглядом вдалечінь обрію. При нагоді Ліда закохалася в когось, а хтось в неї. Сяє.
                 -- Та що з тобою?  Ти мені вже набрид. Ходиш та ходиш. Краще б ішов геть звідси. Йшов би до своєї мами  – до поля. Ти черствий як той хліб, який треба їсти гарячим. На-а, їж хліб, їж сестер. Йди геть. - кожне черстве слово і кожна сльоза сама змивала жіночий образ, а повіки прикрили очі.
                 -- Куди іти? Туди. – палець в напрямку вікна.
Ніч. Прокинувся від чергового виття сигналів. І просто вистрибнув через вікно. Вперше страх душив його, так багато світу і так мало стін, об що впертися, на що дивитися, де двері, де вихід? А світ був усім – широкими дверима. Йшов попри ліси, цілував землю босими ногами, і навіть деколи погляд дивився на ліхтар, а ставши - сліпнув від нього і плакав щасливо. А ви коли-небудь плакали від світла ліхтаря під яким грієте очі, під яким заряджаєте їх світлом, щоб бачити усе???...  Дійшов до поля – розгорнутого моря без води, біг серед пшениці, яка лестила тіло, колисала погляд, а вітер повітрям шептав нічну промову життя. І цієї ночі вітер нашіптував порожнечу. Знову біжить і спрагло радіє від кожного дотику вусатого колоска, від кожного відчуття з чотирьох сторін. Навіть впавши перед світанком від раптового болю - він щасливо впав, ховаючи темряву за повіки, ховаючи тіло у полі, а себе у снах. Простір протоптаний.  … Був простір, виття, біль. Це було полювання.
     Очі відкрив. Прошиті повіки сном впустили барвистість кімнати. Зустрів її – барвистість його нового життя. …….пройшло декілька років, з’явилося багато картин. …
    -           ---  А знаєте.
                --- Ви мені когось нагадуєте.
              ----Так, можливо. Ось бачите: я був колись для однієї жінки картиною, але її рамки були занадто великі для мене. Тепер в мене велика картина. Хоча мене зготовили, кожен міліметр відміряли жіночі руки і погляд, але не навчили жити. Ось ці всі картини – це митті. Це історія життя. Моє життя було казкою, в якій була відьма.
              ---  Зла?
            ---Не пам’ятаю. Пам’ятаю лише - це поле. На яке я молився, бо думав, що це матір. Тепер я вже знаю, що поле це поле. А я лише … Ось така казка.
            ---  Ви? Віднесіть мене туди.
            ---  Вас?
            ---  Ага!
    Взяв Жан незнайомку і відніс до того поля, де ллялось його щастя. А ця жінка - в руках мистецтва, в обіймах, без слів заснула солодко й щасливо. І навіть її сонний погляд молився на його зображення, а теплі руки горнула все ближче, гріючись ним об нього.
     На ранок порожньо було біля неї, а в обіймах лише записка: «Я не ваше полотно! Ви мене вигнали. Чекайте, може доля вам щось приготує!»
Як приготувати чоловіка!? (кулінарний рецепт)

3 коментарі:

  1. Класна стаття)...цікавий погляд)

    ВідповістиВидалити
  2. дуже гарно сусіде!
    ти талантисько!

    ВідповістиВидалити
  3. Дякую! Стараюся подати цікавий і неординарний погляд.....!

    ВідповістиВидалити