Принцип "до дупи", або чи потрібно зберегти 600 років намоленої історії?



Що би Ви сказала, якби хтось підірвав - Статую Свободи чи Ейфеливу вежу. Вас би це розчарувало? Чи Ви би РАДІЛИ і складали б "оди", як Нерон про палаючий Рим???
Без цього світ важко уявити і засмутилися б геть усі, можливо навіть й Ви. Але те, що стосується наших таки символів, ми й не надто тим переймаємося, що їх з'їсть чи знесе.   
 От скажімо, дерев'яний храм у місті Дрогобич з 15 СТОЛІТТЯ є тим символом міста, і по-праву, як один із символів країни. Але доки мистецтво гниє і держава зволікає, унікальна, і насамперед, автентична пам'ятка не може повноцінно існувати в умовах нашого покоління, яке маючи свободу, державність не в змозі захистити власне таки же минуле.

Але чому в умовах бездержавності та в періоди польсько-австрійські храми міста ставали не лише надбанням одного народу, а й невід'ємним і важливим для тих же поляків та інших нацменшин, які не могли уявити міський простір без церкви святого Юра. І вони підтримувалися в доброму стані і це усі називали - нашим спільним. Що з нами не так? Чи я вже надто сильно хочу реанімувати "бабцю" Австрію. Невже ми здатні берегти своє тільки в умовах репресій, воєн, загарбників??? Ми, можливо це діагноз не для всіх, але, ми - ліниві до власного духовного порятунку та збереження культури? Я не знаю, а Ви....??? Ось погляньте на ту мистецьку красу, яку донесли нам наші батьки-діди. Цікаво, що ми донесемо окрім виправдань нашим внукам!!!???
Чому важко втямити людям, що із втратою символів, ми втрачаємо власне історичне обличчя, культурну детермінанту...

То ж вам вибирати, чи користуватися цим принципом, який має багацько назв: "начхати", по-барабану, по-цимбалах... НЕВЖЕ ЦЕ ЧАСТИНА УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ???

Якби якийсь нарід мав таку церкву, як св.. Юр у Дрогобичі, то певно це було б місце прощі тисяч людей кожного року. А вона, ця церковця, стоїть собі така тихенька, немов вросла в землю під тягарем копул, здавалося б забута на свойому горбочку вже сотки літ. Коли наближатися до неї, то мимоволі стишуєте голос, бо здається, що голосною мовою сполошите духа давнини і весь чар пропаде. Не дивно, що дрогобичани такі горді на своє рідне місто. Кожний  з них виріс під впливом духа – чарівника котроїсь із тих прекрасних старих церков...
                                                                                                        (Василь Манько, США)

Проблема: церкву тотально забудовують, храм впевнено руйнується (ГНИЄ) але очікує внесення до СВІТОВОЇ СПАДЩИНИ, влада не зробила площу відповідну для прийому іноземців, представники ЮНЕСКО - якщо не в шоці, то у повній прострації... поляки тихенько мовлять, що якби в них таке було б чудо, то би тішилися, а світ би навіть знав навіть в глибинках Африки про дивовижний храм....Але проблема якраз у байдужому ставлення до кожної пам'ятки в Україні!

Це лише один приклад неквапливої втрати нашої культури... яку рятують одиниці, а закопують в небуття сотні лопат...



 не виключено, що перед цим іконостасом, що є однією із найстаріших частин, який зберігся від старої церкви Юра, міг молитися і приклякати перший доктор філософії і медицини з УКРАЇНИ - ЮРІЙ ДРОГОБИЧ (цей вівтар знаходиться на 2-му поверсі церкви в закриті від відвідувачів і є вівтарем іншої церкви. Церква святого Юра, це дві церкви в одній)














4 коментарі:

  1. ЦІлком підтримую!!!!! рятувати треба нашу церку..вона унікальна і це всім відомо!!!тож нехай це прочитає хтось з уряду..тоді може їх камяні серця хоч троши розтануть...

    ВідповістиВидалити
  2. дякую тобі!!!!!!!!! Аби тільки вони хоть не робили все по-цимбалах....

    ВідповістиВидалити
  3. Потрібно забрати і продати одну дачу якогось чиновника і тоді реставруєм Церкву повністю)))

    ВідповістиВидалити
  4. Якби ж то! Духовність свою ми ось так нищимо! І дехто весь час християнин, коли йому вигідно!

    ВідповістиВидалити