Народна кухня – це така ж культурна
спадщина українського народу, як мова, література, мистецтво. Борщ,
галушки, кутя, а іноземець скаже – то Україна. А таку страву, як
вареники знає кожен не лише з творів Гоголя та казок. Як кажуть:
„Вареники, вареники, Божі хваленники, не кожен їх варить, але кожен
хвалить”. Ай справді, незабаром зимові свята, і як завжди на
українському столі будуть вони, про яких знаємо бува усе: від складників
до приготування. Але насправді мало хто знає все про них. Назва
вереники – є загальноукраїнською, а пироги – західноукраїнською
(галицькою). Вареник собою почасти символізує утробу, в якій народжується достаток. Вареники - це мистецтво смаку....
Вважається, що страва існувала ще в часи язичництва і за
своєю символікою різнилася з теперішніми уявленнями. Її споживання
приписують ще трипільцям, де вареники символізували в них місяць та
плодючість. Вареники варили із: житнього, пшеничного, гречаного,
ячмінного борошна; начиняли: картоплею, сиром, капустою, овеча бринза (в
Карпатах), пшоняна каша або товчена квасоля (Полісся), гречана каша із
сиром (Волинь), варена квасоля, часом перетерта з калиною (Полтавщина).
Типовими для всіх областей України, є вареники з вишнями й з сиром.
З
пісних начинок поширеною була урда («гурда», «вурда»), яку
готували таким чином: трохи підсмажене конопляне (рідше лляне) насіння
товкли й розтирали у макітрі, заливали окропом, розмішували,
проціджували і ставили на вогонь. Жовтувату піну, яка утворилася при
кипінні, знімали і використовували як начинку. Замість насіння часто
брали макуху («жмыхи») (залишки після вичавленої олії з насіння). Для
вареників «з піском» начинкою служило підсмажене на салі до
золотавого кольору борошно. Начинка могла бути із самого борошна, і ці
вареники за своєю начинкою називалися – «пирхуни». Бувало і так, що цього вареника давали хлопцеві, який з’ївши його, цілий рік кликався – пирхуном. Але незвичною начинкою залишаються начинка з папороті.
При приготуванні тіста
брали холодну воду, аби тісто менше всихало і легше склеювалося.
Вважалося, що процес замішування тіста, був символом процесу творення
всесвіту, його структури, тому саме жінка цей всесвіт творила, як мати
та прародителька людського роду. Паляниці для вареників робили способом:
плесканням-хлопанням долоня об долоню і також з допомогою качалки — розкачуванням; плесканням
об жіночі стегна. Останнє було і є на Турківщині (Львівщина), де господиня гостя запитувала:
„Які вареники подавати: порскані чи плесканні?”. Ґаздиня (господиня) над варениками
розпорскувала якусь заправку, яку набирала до рота.
Вареники у структурі святкової/обрядової їжі виконують такі функції: об’єднувальну (родини,
при приготуванні страви могли збиратися жінки чи дівчата, які разом
замішували тісто, разом ліпили вареники, їх разом їли, і все це у
супроводі жартів та пісень), а також символічні функції (народження, достатку, багатства, місяця, чоловічий символ, першопочатковості, зародження), магічну функцію
(готували тоді, коли народжувалася худоба, яка мала бути такою ж товстою
як вареник). Вареники присвячувалися астральному богові Місяцю (Лепеха
Т.В.).
На Святвечір, при приготуванні господиня слідкувала за
співвідношенням тіста та начинки, і завше робила так, аби залишалося
перше чи друге. Якщо тіста і начинки буде вдосталь «один в один», то
вірили, що це на біду, а саме на смерть людини (родича). Також на
Турківщині в с. Ясениця побутує така традиція: коли на Святий вечір
варять пироги, то воду в якій їх варили не виливали, а зберігали як
засіб для злиття вроків (пороблень).
А тепер розповімо і про
забави та ворожбу з варениками: ліпили вареники, у них вкладали
папірець із будь–якими чоловічими іменами, не обов’язково знайомих
хлопців. Треба було уважно стежити, коли закипає вода: з яким іменем
вареник спливе на поверхню першим — так і зватимуть майбутнього
чоловіка; дівчина свій вареник ставили перед котом чи собакою, який був
своєрідним оракулом долі. Тварина обравши певний, вказувала на першість в
одружені. Але якщо кіт надкусить чийсь вареник і полише, то це значило,
що й суджений і з дівчиною таке вчинить, але якщо кіт віднесе певний
вареник далеко від них, то це значило, що свати з далека прийдуть і
одруження буде далеке від отчого дому.
Готовили вареники з певними
начинками: до пирога заліплювали: сіль – аби було «вредне» життя, з певним паскудством; вату – для легкого життя, монети – на грошовий достаток; перець – на важке життя; клали ще й папірець з надписом «лялька». І цю записку – ляльку,
хто матиме з нею вареник, то й матиме і дитину. Ось така та історія про
вареник, яку кожен в змозі доповнити: попитавши рідних, продовживши
традицію української кухні і готуючи їх на кожні свята, як доказ того,
що ми є українцями чи навіть приготувати найекзотичніший вареник із листя папороті.
Немає коментарів:
Дописати коментар